Оновлення в СБУ: хто такі Грицак, Трепак і Радецький?

СБУ

Услід за звільненням Валентина Наливайченка з посади очільника Служби безпеки України в спецслужбі продовжуються кадрові перестановки. Звичайно, ефективність тих чи інших осіб в роботі у спеціальній службі будь-якої країни оцінювати доволі складно – специфіка діяльності, знаєте, бере своє. Але якщо є бажання, системний аналіз навіть обмеженої інформації в публічному доступі плюс неофіційні коментарі «знаючих» людей дають можливість прослідкувати тенденції, які вимальовуються в СБУ, пише Київ1.

Генерал-полковник Василь Грицак, який став наступником В.Наливайченка, певно, поступається останньому в публічній харизмі, але явно виграє у професійній підготовці. Фактично, від часу обрання Петра Порошенка главою держави саме В. Грицак був людиною президента в спецслужбі. Грицак – кадровий офіцер, який пройшов шлях від водія Рівненського КДБ до голови спецслужби. Прикметні риси його біографії, які є у відкритому доступі – керівництво спецоперацією із затримання вбивці Гонгадзе Олексія Пукача та ефективна протидія росіянам в Одесі у квітні 2015 року, що унеможливило реалізацію сценарію «російська весна» в цьому знаковому місті. І ще один штрих: Грицак не працював на Януковича. У березні 2010 року він звільнився з органів безпеки – про причини цього залишається лише здогадуватись – щоби через п’ять років повернутись на посаду першого заступника голови СБУ – керівника Антитерористичного центру (читайте – «АТО»), а потім і очолити Службу.

Про Грицака не почути поганого – і не тільки зараз, коли, зрозуміло, говорити зле про очільника Служби безпеки було б необачно. «Коли високопоставлені офіцери залишають посади, то, як правило, у «вузьких колах» про них можна почути різне… Але про Василя Сергійовича завжди згадували (за часів президентства Януковича – ред.) із повагою. Коли він повернувся, то було відчуття, що, слава Богу, нарешті справжній професіонал прийшов», — говорить один із тих, хто має доступ до «закритих» дверей.

Услід за Василем Сергійовичем було здійснено ротацію в усьому керівництві Центрального апарату СБУ. Зокрема, 19 липня президент Порошенко підписав низку указів щодо призначення заступників керівника спецслужби.

Віктор Миколайович Трепак був призначеним першим заступником голови Служби безпеки – начальником Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Трепак – молодий полковник, який у часи Януковича не проявив достатньої «гнучкості» в своїй діяльності й справді докладав зусиль у боротьбі з корупціонерами – що тоді, зрозуміло, було аж ніяк не в тренді. Розповідають, що внаслідок цього Віктора Трепака, за прямою вказівкою тодішнього президента, було звільнено з посади, але Трепак у суді боровся за поновлення на посаді. А судитись із Віктором Федоровичем в часи його «розквіту», самі розумієте, було справою ризикованою.

Інший президентський указ, опублікований також 19 липня, стосується генерал-майора Олександра Віталійовича Радецького, якого призначено заступником голови СБУ. «Радецький куруватиме економічний блок, його призначення, мабуть, найбільш знакове – бо Радецький фігура дуже незручна для багатьох — і в спецслужбі, і поза нею», — розповідає наше джерело у відомстві на вулиці Володимирській.

«Незручність» Олександра Радецького можна відслідкувати навіть простим пошуком в інтернеті – час від часу супроти нього розпалюються справжні інформаційні війни. Щоправда, «звинувачення» проти нього видаються скупенькими: зарано отримав генеральське звання, виступає проти «авторитетних» правоохоронців на місцях, і – страшно сказати – начебто є похресником патріарха Філарета.


Радецький стоїть другим зліва (у світлій формі)

Насправді Радецький, попри те, що є кадровим офіцером, фігура для секретного відомства не зовсім типова. Найперше – через походження: Олександр Віталійович є старшим сином генерала армії Віталія Радецького, який був міністром оборони на початку дев’яностих і фактично — одним з фундаторів українських Збройних Сил. Авторитет Радецького-старшого в армії був (і залишається навіть зараз – попри вже поважний вік) настільки високим, що, подейкують, саме його принципова позиція вплинула на те, що Збройні Сили не було використано для придушення помаранчевої революції. Наскільки думка Радецького була тоді вирішальною, судити складно, але те, що генерал армії був моральним авторитетом для багатьох тодішніх воєначальників – факт беззаперечний.

Родинне виховання безперечно вплинуло на характер Радецького-молодшого. На відміну від багатьох офіцерів СБУ його вирізняє щирий, а не показний патріотизм. Не таємниця, що у вітчизняній спецслужбі досі до кінця не вивітрився дух КДБ – служити не ідеї, а конкретному нинішньому «господарю» або, що більше торкається молодшого покоління – «золотому теляті». Тож державницька позиція Олександра Радецького і його прихильність Київському патріархату багатьма сприймається як щось неординарне.

Генерал-майор Олександр Радецький, як й інші новопризначені високопосадовці в спецслужбі (про що йшлося вище), не вирізняється умінням прислужувати начальству. При уважному аналізі це можна відслідкувати в інтернет-публікаціях п’ятирічної давнини. Однозначно, що Радецький не тримався будь-якою ціною за посади в Києві й тому, очевидно, і очолив свого часу Управління Служби безпеки в Тернопільській області. Там нинішній заступник голови СБУ успішно «перекривав кисень» міліцейським чиновникам по багаторічним, добре відпрацьованим, корупційним схемам. Зокрема, йдеться про боротьбу із «відкатною» схемою з обслуговування транспортних засобів, яка кришувалась міліцейськими високопосадовцями Тернопільської області. Але це, як кажуть, лише один зі штрихів до діяльності Радецького – у провінційній Тернопільщині люди, на плечах яких ще залишились погони, і досі з жахом згадують часи, коли спецслужбою області керував Радецький – надто вже багато схем він поламав і надто багато людей позбавив багаторічної годівниці.

Підсумовуючи, варто сказати, що лише найвищі посадовці країни можуть дати збалансовану оцінку діяльності співробітникам спецслужб – а тим паче, співробітникам високопоставленим. Але те, що можна стверджувати вже зараз – це те, що до керівництва Служби безпеки прийшли люди, факти біографії яких свідчать і про належний професійний рівень, і про наявність певних внутрішніх принципів. А це в українських реаліях уже немало. Залишається лише питання – чи вдасться новим очільникам СБУ домогтися реальних кардинальних змін у відомстві чи вони з часом самі стануть жертвами укоріненої системи, де національний інтерес – поняття абстрактне, а інтерес особистий – поняття цілком конкретне.

Дмитро Романов, Київ1

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *